Кролі на фермі: м'які, тихі й зовсім не прості

Кріль на фермі здається найпростішою твариною: сидить, ворушить носом, мовчить. Насправді за цим мовчанням ховається складна істота зі своєю мовою, страхами й чіткими правилами спілкування. Хто ці правила знає, тому кріль довіряє; хто ні — бачить лише білий хвостик, що зникає в дальньому кутку.

Не гризун, а зайцеподібний

Почнемо з поширеної помилки: кріль — не гризун. Зоологічно він належить до ряду зайцеподібних, і від гризунів його відрізняє, зокрема, друга пара верхніх різців — маленькі зубки, сховані одразу за великими. А от що у кроля справді спільне з гризунами, то це зуби, які ростуть усе життя. Тому він постійно щось гризе: сіно, гілки, кору. Це не шкідливість характеру, а щоденна стоматологія — так зуби сточуються до правильної довжини.

Ще кілька цифр для знайомства. Очі в кроля розташовані по боках голови й дають майже круговий огляд — сліпа зона лишається хіба що впритул перед носом, тому ласощі, покладені просто під мордочку, він шукає нюхом, а не очима. Вуха повертаються майже на двісті сімдесят градусів і працюють водночас радаром та кондиціонером: через них кріль скидає зайве тепло, бо пітніти, як ми, він не вміє. А ніс, який безупинно ворушиться, робить до сотні з лишком рухів на хвилину — так звір безперервно сканує запахи довкола.

Породи: від велетня до карлика

Слово «кріль» описує тварин розміром від кошеняти до невеликого собаки. На господарствах найчастіше трапляються великі породи: бельгійський фландр — справжній велетень, окремі особини важать понад сім кілограмів; сірий і білий велетні; каліфорнійський — білосніжний, із темними вухами, носом та лапками; новозеландський. Окрема ліга — ангорські кролі, схожі на хмару на лапках: їхню довгу м'яку вовну вичісують і прядуть. І нарешті карликові декоративні породи — ті самі, що живуть у міських квартирах.

Для гостя ферми різниця досить практична: велетні зазвичай флегматичніші й терплячіші до людської уваги, дрібні породи — жвавіші й полохливіші. Але характер у кролів індивідуальний, майже як у котів: трапляється і фландр-недоторка, і карлик, який сам лізе знайомитися.

Звички, які варто знати

Кролі — сутінкові тварини: пік їхньої активності припадає на ранок і передвечір'я, а серед дня вони воліють дрімати. Тому кріль, який опівдні лежить, витягнувшись на весь зріст, не хворий і не сумний — у нього сієста. Ба більше, розпластана поза з витягнутими лапами означає цілковитий спокій: наляканий кріль так не лежить ніколи.

Найвідоміший кролячий сигнал — тупотіння задньою лапою. Це не танець і не прохання уваги, а сигнал тривоги для всієї колонії: «небезпека поруч». У дикій природі такий стукіт чути навіть під землею, у норах. Протилежний за змістом сигнал — «бінкі»: стрибок на місці з підкидом і смішним поворотом корпусу в повітрі. Так кролі поводяться, коли їм відверто добре. А тихе, ледь чутне поклацування зубами під час погладжування — кроляче муркотіння: означає, що ви все робите правильно.

Чому кроля не можна хапати зверху

Це найважливіший розділ статті, і ось чому. Кріль — здобич, і мільйони років його предків хапали саме згори: яструб, сова, лисиця у стрибку. Тому рука, що опускається на нього зверху, для кроля не ласка, а силует хижака. Інстинкт не розмірковує — він одразу вмикає паніку.

І тут з'являється небезпека вже не психологічна, а цілком фізична. Хребет у кролів тендітний, а м'язи задніх лап непропорційно сильні: кріль, якого схопили й підняли, б'ється, і один невдалий ривок у повітрі може закінчитися для нього серйозною травмою спини. Тому правила прості й без винятків. Кроля не хапають зверху і не піднімають без потреби; якщо вже піднімати — то лише дорослому, двома руками, одна під грудьми, друга під задніми лапами, притискаючи тварину до себе. За вуха не беруть ніколи: вуха — це орган чуття і терморегуляції, а не ручка для перенесення, хоч би що показували у старих фільмах. А дитині кроля краще взагалі не давати носити: нехай спілкується з ним на його території і на його рівні — сидячи поруч.

Як правильно гладити

Правильний підхід — збоку або спереду, повільно, присівши до рівня тварини. Дайте кролеві обнюхати руку: для нього це як прочитати вашу візитівку. Потім гладьте лоб, простір між вухами, щоки, спину — плавно, за напрямком шерсті. Саме ці зони кролі вилизують одне одному на знак приязні, тому ваш дотик там читається як дружній жест. Живіт, лапи і хвіст — заборонена територія: за них хапають лише хижаки, і навіть найлагідніший кріль відреагує нервово.

Читайте відповідь. Кріль підставляє лоба, лягає поруч, опускає голову на підлогу — усе чудово, продовжуйте. Прищулив вуха до спини, напружився, відвернувся, тупнув лапою — сеанс закінчено, і наполягати не варто. Тварина, якій дали право сказати «ні», наступного разу підійде сама. Це правило, до речі, універсальне для всієї ферми — ми докладно розбирали його у правилах безпечного знайомства дітей з тваринами.

Кріль і дитина: тиха дружба

Кролі не гавкають, не клюються і не збивають з ніг — здавалося б, ідеальна тварина для малечі. Насправді все тонше: кріль вимагає від дитини саме того, що їй дається найважче, — повільності. З ним не вийде «схопити й потискати»; виходить лише сидіти поруч, чекати і бути обережним. Саме за це спілкування з кролями цінують фахівці — у статті про анімалотерапію ми розповідали, як контакт із тваринами знижує тривожність у дітей і дорослих.

Перед першим візитом варто проговорити з дитиною три речі: не хапаємо, не піднімаємо, гладимо тільки з дозволу дорослого. Якщо їдете з малечею на ферму вперше, стаття про те, як підготувати дитину до зустрічі з тваринами, допоможе зробити це без нудних лекцій — через книжки, розмови й правильні очікування.

Коротко

Перевірити всі поради з цієї статті наживо можна на контактній міні-фермі Власового хутора: кролі тут живуть поруч із козами, віслюками й рештою галасливого товариства. Дорогу зручно глянути у розділі як доїхати, а всі питання про візит найшвидше вирішуються телефоном.