Тхори: грайливі звірята, про яких мало хто знає

Спитайте десятьох знайомих, що вони знають про тхорів, — і дев'ятеро згадають хіба казку, в якій тхір краде курей. Тим часом свійський тхір — одна з найдавніших приручених тварин і, мабуть, головний комік серед мешканців контактної ферми. Кілька хвилин біля його вольєра — і ви або застанете безтурботний сон у геть неможливій позі, або побачите виставу, за яку не було б соромно жодному цирку.

Не гризун і не дикун

Почнімо з найпоширенішого непорозуміння: тхір — не гризун. Це хижак родини куницевих, близький родич ласки, горностая і куниці. Свійського тхора ще називають фреткою — це одомашнена форма лісового тхора, і приручила його людина понад дві тисячі років тому, раніше, ніж кіт став звичним мешканцем європейських осель.

Приручали тхорів не заради краси. Видовжене гнучке тіло дозволяє звірку пірнути в кролячу нору і виставити її мешканців просто під сітку мисливця — жоден пес такого не вміє. До речі, про самих кролів, які на фермі мирно живуть із тхорами по сусідству, ми писали окремо: кролі — м'які, тихі й зовсім не прості.

Гнучкість тхора — окремий атракціон. Хребет у нього влаштований так, що звір розвертається в трубі, вужчій за власне тіло, протискається у щілину завширшки з кулак і почувається у вузькому лазі впевненіше, ніж на відкритому місці. Цю особливість люди теж примудрилися використати: тхорів не раз наймали «на роботу» — протягати кабелі й троси крізь довгі вузькі труби, куди не дістає рука і не доїжджає жоден механізм.

А ще латинська назва фретки — furo — походить від слова «злодій». І це чиста правда про характер: тхір тягне все, що здатен зрушити з місця, і акуратно складає у схованку. Шкарпетка, рукавичка, ключі — усе, що погано лежить, автоматично вважається здобиччю.

Вісімнадцять годин сну — і це не лінощі

Тхори сплять по чотирнадцять–вісімнадцять годин на добу. Це не хвороба і не нудьга, а нормальний режим дрібного хижака: короткі спалахи бурхливої активності коштують купу енергії, і відновлюється вона саме сном. Найжвавіші тхори в сутінкові години — рано-вранці та надвечір, як і їхні дикі родичі.

Сон тхора — окреме видовище. По-перше, пози: клубочок, бублик, «упав там, де грався», догори животом із закинутою головою. По-друге, глибина: у тхорів буває так званий мертвий сон, коли звірка можна взяти на руки, перекласти, погладити — а він навіть не розплющить око. Недосвідчені власники фреток у такі моменти не раз хапалися за серце. А тхір просто дуже якісно спить.

Для гостей ферми звідси проста порада: якщо тхір спить — вважайте, що вам пощастило побачити справжнього майстра цієї справи. А якщо не спить — пощастило подвійно, бо тоді починається найцікавіше.

Войовничий танець: найкумедніша вистава подвір'я

У тхорів є фірмовий номер, який англійською називають weasel war dance — войовничий танець. Виглядає це так: звір вигинає спину дугою, розпушує хвіст, роззявляє пащу і починає стрибати боком, підскакувати одразу на всіх чотирьох лапах, крутитися дзиґою і врізатися в усе, що трапиться дорогою. Супроводжується дійство особливим цокотінням — «дук-дук-дук», — яким тхори озвучують захват.

Попри грізну назву, до війни цей танець не має жодного стосунку. Це запрошення до гри: «мені прекрасно, приєднуйся». Врізання в миски, стіни та власні іграшки — не частина задуму, а побічний ефект: у запалі танцю тхір майже не дивиться, куди летить.

Якщо колись доведеться пояснювати дитині слово «ентузіазм», просто покажіть їй войовничий танець тхора.

Спостерігати за цим можна нескінченно, і саме тому діти зависають біля тхорів надовго. Дорослі, щоправда, зависають не менше — просто рідше в цьому зізнаються.

Запах: чесна розмова

Найживучіший міф про тхорів — «вони нестерпно смердять». Насправді картина така. Мускусний запах у тхорів справді є: його дають шкірні залози, і це звичайна властивість усіх куницевих. Але «нестерпним» його роблять не тварини, а помилки утримання. Парадокс у тому, що часте купання запах лише посилює: вода змиває зі шкіри захисний жир, і залози починають працювати вдвічі старанніше, надолужуючи втрачене.

На свіжому повітрі, у просторому вольєрі з чистою підстилкою запах тхора — це легка мускусна нотка, яку більшість гостей навіть не вирізняє із загального букета ферми. Скажімо прямо: пересічний цап у сезон дає фору будь-якому тхору — і нічого, кіз усі люблять.

Ще три міфи навздогін

Тхір злий і кусається. Соціалізований тхір грайливий, а не агресивний. Кусатися він може приблизно так, як цуценя, — у грі, не розрахувавши сили. Саме тому знайомство дітей із тхорами відбувається під наглядом дорослих і за простими правилами — тими самими, що й з іншими тваринами: не хапати, не тиснути, дати звірку самому виявити цікавість. Докладно ці правила ми зібрали у статті про безпечне знайомство дитини з тваринами.

Тхір дурненький. Навпаки. Тхори запам'ятовують своє ім'я, привчаються до лотка, розв'язують задачки на кмітливість — наприклад, методично розбирають перешкоду, за якою сховали іграшку. Наполегливості їм теж не позичати: якщо тхір вирішив дістати щось з-під шафи, він це дістане, питання лише в часі.

На тхора нецікаво дивитися, бо він завжди спить. І так, і ні. Так — спить справді багато. Ні — нецікаво не буває: треба просто втрапити на його годину активності. А поки тхір відсипається, на фермі є на кого подивитися.

Чому варто познайомитися наживо

Жодне відео не передає головного — темпераменту. Тхір у русі — це ртуть: щойно був тут, а вже перетік через колоду, пірнув у трубу, з'явився з іншого боку вольєра. Для дітей це наочний урок того, які різні бувають тварини: після незворушних овець і статечних віслюків тхір здається гостем з іншої планети. Що саме дає дитині таке розмаїття живих характерів — емпатію, сенсорний досвід, перемогу над страхами, — ми розбирали у статті про користь контактного зоопарку для дітей.

Замість висновку

На Власовому хуторі тхори живуть на контактній міні-фермі — поруч із віслюками, козами, страусами, павичами й цесарками, тож знайомство з ними легко вписати в день за містом. Зорієнтуватися, де що розташоване, допоможе план території, а доступність ферми в день візиту краще уточнити телефоном — усі контакти на сторінці контактів.